А добрій дееень! – саме такими словами я б хотіла розпочати свої враження від поїздки у Львів. Отож, 16 числа о 8 ранку на Рівненському вокзалі зібралася квн-команда «Абзац», правда в дещо експериментальному, можна сказати «дружньому» складі, адже з нами їхали Артур і Шевка з «FRIENDS». Вони нам дійсно допомогли, класно виступили і взагалі вони умнічки,  ми їм дуже-дуже дякуємо!!! По дорозі до Львову ми дивували людей, які мали необережність проходити через тамбур, в той час, як ми репетирували). А вже в час, ми ступили на землю Василя Васильціва, якщо говорити словами Макса.

    Так як турнір мав відбутися в Лісотехнічному Університеті, то нас чекала зустріч з досі незнайомим районом міста… так, що добиралися ми спочатку тихо-мирно на трамвайчику, а потім півкілометра пішки, під дощем, в пошуках скляного будинку по ліву сторону). Увійшовши всередину, орієнтувалися по звуку, таким чином натрапили на Жогло, який(ви вкурсі, що ворд виправляє Жогло на Могло?)…який редактував команду. І ось нарешті ми побачили сам зал, невеличкий, але гарненький, недавно відремонтований і з віконцем у стелі(це при тому, що  знаходилися ми на 4-му поверсі багатоповерхівки). А ось сцена виявилися маленькою, десь як в АКУ у Пущі-водиці(хто був – зрозуміють).

   Саме на сцену ми в першу чергу і пішли по прибутті (ну, звичайно ж після обнімань з двома крутими бородатими ведучими), вирішили прогнати матеріал редакторам вживу, а тоді вже освоюватись.

   Час минав швидко, виступ мав бути о 17-00, в гримерці все більшало народу, команди перевдягалися, організатори давали настанови і нагадували, що ліга не телевізійна, хтось шукав нашого звукача, хтось-ом виявилася команда зі Скадовська,  нашим звукачом – Козачок, вони знайшли один одного, ось в моїй розповіді з’явилася  інтрига, а в залі  -  Новосад, який був радий бачити Абзац, сказавши мені «о…а ви що вже тут робите?))) А що ми.. а ми готувалися, особливо в останні півгодини перед виступом, коли організатори зрозуміли всю масовість заходу, порахували, що 9 команд 3 конкурси будуть грати до ночі і вирішили скоротити виступ до візитки і розминки. Хтось радів, а хтось і ні, а ми кроїли сценарії, збиваючи нову партитуру.

   Ось все й розпочалося! На сцену вийшли Чорний і Рихлик (ну в мене ж неофіційна стаття, я можу й без прізвищ і по-батькові), а через півхвилини вибігли й ми, розпочавши представлення команд (хм, може тепер проситись завжди першими і нам буде щастя?). Так, як спонсорів не було, то ведучі швидко перейшли до журі, яке було зібрано в найкращих традиціях Ноєвого ковчегу. Сказавши «до бісу», насправді ми пішли в зал.

     На сцені з’явилася команда Єталон, а в Шеви ще одна виконана мрія, при чому перше спровокувало друге. А другими на сцену вийшла перша команда-учасник Кубку  - «Адреналін», яка налякала зал іскрами від болгарки, мене тим, що ця болгарка пройшлась дуже близько від ведучих (а вони ж мені ще потрібні цілими й неушкодженими на мініатюрі одній!).

Про команди писати не буду, бо бачила дуже мало, все рівно не пам’ятаю який жарт кому належить і взагалі не моя то справа.

     Ось нарешті ми знову на сцені, адже в перерві між візитками – питання від жюрі. В результаті розминки – ми треті, вдихнули глибше, видихнули, перемагаємо хвилювання, настроюємось…якщо чесно, чекати так довго  - неймовірно важко, та кому я розказую…самі знаєте.

     Найскладніше, мабуть, виявилося Зінці, адже 2 роки успішно просидівши на  звуці, в той момент вона готувалася вперше вийти на сцену, та й взагалі в такому складі команда ще не виступала.

    За кулісами стає ще більш гаряче, до виступу залишається пару хвилин, як ще одна несподіванка! Гімн України? Ще й прапором махають, нічого така собі кода….можливо, в той момент хтось вважав мене національно не свідомою, але співати гімн, як фіналку  в КВНі – для мене особисто йде врозріз з патріотичними і правовими принципами.

    Нарешті зал сів на свої місця, а ведучі оголосили наступну команду. Ну, що? Поїхали!

    Як на мене, то було круто і позитивно, бо зал сприйняв наш гумор на ура, хоча, звісно, є різниця між реакцією рівненських і львівських глядачів, кожний виділяє щось своє у виступі і вгадати це наперед неможливо, але й так оплесків вистачало, а моїй радості не було меж, адже все у всіх вдалося!

    Ось на сцені  зібралися всі команди, слухаємо журі, нас хвалять, але   інтрига зберігається, адже оцінки ще не виставлені, ого! Новосад запрошує нас на телевізійний Кубок Львова восени..і оцінки…всі судді 7 балів, рахуємо-рахуємо…а що ж тут порахуєш, коли різниця така маленька.

     І все таки ми перші, юхху!!! А 2 – реально «наступаючі нам на п’яти» Скадовськ, які пообіцяли приїхати восени в Рівне.
Ось так завершилася гра, гримерка опустіла, а ми попленталися в центр, втомлені, але задоволені.

     Потяг наш відправлявся в 23-12, але ми про це трошки забули, коли вже, відійшовши від гри, тусили в центрі з іншими командами. Добре, що всі не «мєсні», тому після слів «Ну, бувайте, Рівне..ми на вокзал…», ми теж схаменулися і взяли таксі, бо чекати трамвай було стрьомно, хоча  він  все ж таки приїхав, керуючись законом підлості, саме після того, як ми поїхали).

     Ще однією приємністю виявилася наша провідниця, яка зразу ж сказала, що спати ми не будемо, привітала з перемогою і запевнила, що знайдеться чим відсвяткувати (уявляєте, і таке буває)))), а найсмішнішим було те, як в 2 ночі вона перераховувала місця в вагоні, а раптом хтось кудись полку верхню вкрав?))

3 година ночі, на пероні сонні люди, ми виходимо з потягу і кажемо їм: «А добрій деееееень!!!».